Category Archives: Традиции

Свадебные рушники

Рушник издавна служил незаменимой принадлежностью традиционных народных обычаев и обрядов. Особая роль принадлежала свадебному рушнику. Не менее сорока рушников необходимо было припасти к свадьбе. Ими невеста одаривала женихову родню, ими украшали свадебный поезд: привязывали вместо вожжей, обвивали дуги, укладывали их вдоль спин лошадей. И все, кто участвовал в поездке, также были “намечены” рушниками: жених и невеста держали полотенце в руках, а дружка повязывал свой рушник крест-накрест на груди. Отсюда и пошел обычай одевать ленты свидетелям. Самый большой и нарядный, “рукобитный” рушник дарили жениху в знак согласия невесты и её родителей на брак.

Благословленный рушник

Перед венчанием родители благословляли молодых иконами, украшенными “благословенными” рушниками. Они вышивались красными нитями, богато украшались и были обязательной принадлежностью приданого.

На венчании молодые становились у аналоя на “венчальный” белый рушник – “как на облаке, поставляются жених и невеста, вырванные на время из мира, и как бы восхищенные в Царствие Небесное, ибо там совершается благословение их брака”.

Венчальный рушник
Союзный рушник

Во время венчания священник перевязывал руки венчающихся “союзным” рушником. Эта традиция несет символ духовных уз, знак союза любви и взаимной привязанности супругов, их тесного духовного единения. На рушнике вышивается растительный орнамент, имена жениха и невесты, слова “совет да любовь”.

По старинной русской традиции после венчания родители встречали молодоженов караваем на свадебном “хлебосольном” рушнике. На таком полотенце изображаются пары птичек (жаворонки, голуби) – они символизируют жениха и невесту. Рисунок олицетворяет собой семейное счастье, верность в любви. Вышиваются и цветочные орнаменты, как пожелание молодым процветания, здоровья, богатства, рождения детей.

Хлебосольный рушник Хлебосольный рушник

Свадебные рушники следует сохранить на память об этом незабываемом торжестве. В годовщину и юбилеи свадьбы вы можете украшать рушниками ваш дом и тем самым возраждать воспоминания о свадьбе.

Хочется заметить, что обращение к традиционному русскому свадебному ритуалу поможет вам провести нерядовое торжество. Такая свадьба обязательно запомнится надолго!

Материал предоставлен ООО “Ришелье” – художественные промыслы России.

Что дарить на семидесятилетие свадьбы

Годовщину свадьбы все отмечают по-разному. Кто-то вспоминает о ней через 25 лет, кто-то празднует каждый год. Те, кто побывал замужем не один раз, могут праздновать чаще. По традиции, однако, «официальными» семейными праздниками считаются:

 

Ситцевая свадьба. Спустя год после бракосочетания. Молодые еще супруги дарят друг другу предметы из ситца.

На деревянную свадьбу (через пять лет) принято дарить разные вещи из дерева.

Цинковая свадьба (через шесть с половиной лет) должна напоминать о том, что на брак, как на оцинкованную посуду, надо время от времени наводить глянец. В качестве подарка подойдет и обыкновенный «Цептер».

На медную свадьбу (через семь лет) супруги обмениваются медными монетками в качестве залога дальнейшей счастливой жизни.

Жестяная свадьба (через восемь лет): дарите различную кухонную утварь.

День роз — так называют десятилетний юбилей семейной жизни. Чем больше будет в доме красных роз, тем лучше.

Стеклянную свадьбу празднуют через пятнадцать лет. В этот день дарят только стеклянные вещи, как напоминание, что отношения между супругами должны быть чистыми и прозрачными.

Фарфоровая свадьба отмечается через двадцать лет. Угощение гостям подается на новом фарфоре, так как от старых сервизов уже ничего не осталось.

Серебряная свадьба. Через двадцать пять лет рядом с золотым обручальным кольцом надевают серебряное.

Жемчужная свадьба — символ того, что прошедшие тридцать лет супружеской жизни — как нитка из тридцати жемчужин.

Полотняная свадьба празднуется через тридцать пять лет. В подарок преподносится полотняная скатерть — как символ мира и уюта.

Алюминиевая свадьба отмечается через тридцать семь с половиной лет. Народные источники умалчивают, что нужно дарить и почему, собственно, свадьба алюминиевая. Возможно, эта традиция зародилась в давние «менделеевские» времена, когда алюминий был дороже золота.

Рубиновая свадьба отмечается в сорокалетие совместной жизни. Что дарить — ясно.

На золотой свадьбе обручальные кольца заменяются новыми.

Бриллиантовая свадьба отмечается через шестьдесят лет.

Что дарить на семидесятилетие свадьбы, народная традиция не сообщает.

Библиодайджест «Про шлюб та кохання»

Весільні традиції

Цікаво відбувається в українців сватання. Старости, заходячи в хату, де живе дівчина, “шукають” куницю, білицю тощо. Відтак старости й запрошені гості біля столу бавляться, а коли вже набавилися, встають з-за столу, хрестяться і вголос моляться, потім сідають на хвилину і, уклонившись тим, що сиділи ліворуч і праворуч, встають знову всі разом і, звертаючись до ґаздів, говорять: “Дай, Боже, здоров’є та ласку Божу, абисте діждали і до найменшого старостів приймати, а померлим дай, Боже, царство небесне, а вам продовжи, Господи, віка, вменчи гріха, амінь!”

Весільні традиції
Весільні традиції

Така вже традиція в українського народу, що виробилася упродовж тисячоліть: коли українці починають якусь добру справу або свято, то завжди згадують про тих своїх родичів, які відійшли від них. Найбільше побажань можна почути на українських весіллях. Зокрема, як князь, княгиня та дружби в Космачі тричі обходять навкруг стола, нанашка (хрещена мама) вінчує молодого так: “Аби Бог поміг тобі, Онофріку, з твоєв чічков-дружиною ґаздувати і діти свої вінчити так як я тебе згодувала і тепер вінчию бервінковим вінцем, щистім, здоров’їм, віком довгим, абис був чесний – як Божий дар, великий – як Божий хліб, світлий – як Божа свічка, веселий – як соловейко в кідрині, гордий – як ґотур в Лисині! Поможи, Боже!” Коли молодята з хлібом-сіллю просять весільних гостей у Космачі до повниці, то гості, перед тим, як випити чарку оковитої і вручити молодим дарунок, бажають їм, тримаючи в руці чарку: “Абисте були такі ґречні, чесні, величні, як ця повниця! Абисте мали кілько коров та овець, кілько тут є дзеренець, а в кожній кутині – по дитині, серед хати – ніде стати, на печи – ніде лічи, веселі – як весна, багаті – як осінь, здорові – як зима, файні – як літо, високі – як лози, скакливі – як кози! Дай вам, Боже, здоров’я!”. Треба підкреслити, що в цей час князь або княгиня тримають у руках тарілку із збіжжям, а на тому збіжжі – колач. Хліб в українців – святиня, і його вони дарують усім щедро, як і свої побажання. На весіллі молода дивиться крізь дірку в колачі. “Береза” (у молодої брат, у молодого – дружба) з весільним деревцем виходив з хати, за ним молода (молодий) і гості. На подвір’ї мати обсипала їх пшеницею. Молода, сівши на коня, дивилась крізь колач, прив’язаний на правій руці, на чотири сторони світу. Коли вона дивилась на схід, їй бажали: “Абис була як зоря красна”, коли на захід, мати казала: “Абис була як сонце щасна!”, коли на північ, до неї наближався батько і казав: “Не знай ніколи ні зими, ні нужди!”, коли на південь, дружки їй бажали: “Та й пишно, та й мило, та й тепленько в груди!” За цими словами весільний похід рушав до церкви. А вже згодом, після вінчання, брат проводжав сестру (княгиню) в дім чоловіка (князя) і напучував її бути ввічливою в стосунках зі свекром та свекрухою. Ось строфи із весільної пісні зі Львівщини:Ладо, ладо! Брат сестроньку за стіл веде,

Ладо, ладо! Ведучи її научає:
– Ладо, ладо! Будь, сестронько, розумненька,
Ладо, ладо! Май свекорця за батенька…

Та ще заздалегідь
до весільного обряду українці печуть коровай. А там уже всіляких зичень ціла копа.
Жінки, які випікають коровай, адресують припічку одне з таких побажань:

Припічку ясний!
Спечи нам коровай красний,
Як риб’яче око,
Як місяць високо.

І вже згодом мати княгині зустрічала коровай на порозі хати. Свахи тричі приспівували.
Як на Поділлі:

Ой стій, ворон коню,
Най ся родині вклоню,
За той дар величний,
За коровай пшеничний .

Таким чином, до кожного українського дійства були спеціальні пісні, спеціальні побажання, у здійснення яких українці вірили і вірять. Власне, оця українська зичливість і робила нашу націю однією з найкультурніших у Європі. І нині ми все дужче відчуваємо, як багато втратили в нашій культурі, в нашій історії. Українські весілля під впливом Росії на Слобідській Україні, в Таврії та на Поліссі звелися в основному до виголошування одноманітних тостів і вигуків “гірко!” Весілля відбуваються в основному в ресторанах, частіше під магнітофони, а весільні гості соромляться заспівати старовинної весільної пісні, бо їх обізвуть “селом”. І оті прекрасні віншування поступово забуваються, відходять. Ми навіть не підозрюємо, який дорогоцінний скарб втрачаємо. А яка в тих побажаннях поезія, яка сердечність. Якщо, скажімо, свекруха вітає невістку так радісно й прихильно, якщо тесть вітає зятя зичливо, то й живеться веселіше, у згоді і взаєморозумінні. Ось як вітає тесть зятя під час весілля на Львівщині:

Витаю ті, зятеньку,
З повними повноньками,
З житніми хлібоньками
І добрими словоньками.
Щоб бись був веселий, як весна,
Здоровий, як вода,
Маючій, як земля.
Жибись мєрив гроші мискою,
А діти колискою

Дмитро Пожоджук

Украинские свадебные обряды

Предсвадебный цикл состоял из трех-четырех встреч брачащихся сторон и имел разнообразные локальные названия. Наиболее широко бытующие из них – вивідування (выведывание), сватания, оглядини (смотрины), заручини (помолвка). Атрибутами сватовства, а так же символическими знаками согласия в разных регионах Украины были повязывание сватов рушниками, обмен хлебом или разламывание его на две части и обязательное угощение им сватов.
Continue reading Украинские свадебные обряды

Европейские свадебные традиции, некоторые обычаи и хорошие приметы.

Европейские свадебные традиции, некоторые обычаи и хорошие приметы.

В Австрии невеста украшает свою фату миртом, который является цветком жизни. Continue reading Европейские свадебные традиции, некоторые обычаи и хорошие приметы.

Популярные русские свадебные приметы

Народные свадебные приметы и поверья

  • Наряжаться или примерять свадебный наряд до самой свадьбы конечно можно! Ничего страшного не случится, все мистические предсказания – ерунда. Если все же невеста верит преданию (а запечатлеть себя до свадьбы в зеркале в свадебном одеянии ведет к тому, что в жизни это не повторится) можно применить безобидный метод – просто не надеть перчатку или фату, ведь если наряд не полностью, то это еще не наряд. Continue reading Народные свадебные приметы и поверья

Українські весільні традиції

Весілля є одним з найбільш яскравих родинних свят, що поєднувало покоління і родини. Весілля в середовищі українців являло собою справжню урочисту драму, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання (рушників, словин, брання рушників, змовин), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Сватання з умиканням добре описане Левассер де Бопланом стосовно XVII ст.: «Хоч хлібороби вважаються кріпаками, одначе здавна користуються правом і свободою викрадати під час танку шляхетних дівиць, навіть дочок свого поміщика. Але при цьому моторність і спритність необхідні: викрадач неодмінно повинен вислизнути із здобиччю в сусідній лісочок і переховуватися там не менше 24 годин. Тільки тоді прощають сміливця, інакше пропала його голівонька». Єдиною умовою такого викрадання мала бути попередня згода самої дівчини. Традиційне сватання, особливо поширене з XIX ст., відбувалося у формі переговорів послів молодого з батьками дівчини. Цей досить складний обряд вельми стисло описав Тарас Шевченко: «Покохавшись літо чи то два… парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».

Українські весільні традиції
Українські весільні традиції

На весіллі неодмінно діяли так звані весільні чини, кожний з яких виконував свою певну обрядову роль. Розпоряджався весільним дійством дружко або староста (сват), йому допомагала старостина (сваха, свашка), що розпоряджалася подарунками, краянням хліба, покриванням молодої. До почту молодих входили й особи, які виконували якісь одномоментні функції: світилка, що стежила, аби не згасли свічки при виконанні обряду посаду; хорунжий, що ходив із весільною корогвою; солов’ї, котрі «продавали» придане нареченої; гудаки (веселики, музики), які забезпечували музичне супроводження весілля; кошельник — розпорядник обряду обдарування; обряд пов’язування намітки виконували приданки, закосяни, свашки, випікання короваю — коровайниці, виготовлення вінків — вінкоплетниці, перевезення приданого — візники (возниці, кодаші). Усі ж учасники весілля мали спільну назву весільних гостей (сватів, сватьбових). Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання — церковне освячення шлюбу, впроваджене церквою відповідно до указу Синоду 1843 р. Воно повинно було проводитись в один день із народним весіллям, але за традицією відбувалося переважно до посаду — центрального дійства в народній весільній обрядовості. Колись обряд розплітання коси та покривання голови молодої очіпком та наміткою здійснювався у домі молодої приданками та свекрухою, наприкінці ж XIX ст. — як у домі молодої, так і в оселі молодого приданками, свекрухою, а іноді й самим молодим. Наречену садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом або медом. Обряд посаду нерідко поєднувався з покриванням: свахи покривали голову нареченої білою наміткою — серпанком, поверх якої надягали весільний вінок.

Происхождение некоторых свадебных традиций

Воровство туфельки

Воровство туфельки
Воровство туфельки

Раньше туфельку не воровали. У невесты просили померить туфельку её незамужние подружки. И когда примерка за­канчивалась, та девушка, которой туфелька была впору, просила жениха выкупить обувку своей жены за определённую плату. Таким образом, проверялось насколько состоятелен и богат был жених. Подружек невесты или обсыпали конфетами, или награждали подарками, или слёзно просили вернуть туфельку “за просто так”. Туфельку обязательно возвращали невесте, но этот момент был очень важен для жениха. О нём ещё долго говорили после свадьбы: богатый он или бедный, добрый или злой, щедрый или скряга. Выкупом за туфельку традиционно считались конфеты, пряники и ленточки.
Continue reading Происхождение некоторых свадебных традиций