Tag Archives: традиции

Українське весілля

В сучасній українській весільній обрядовості зберігаються пережитки різних форм сімейного життя. Деякі із них ведуть початок із часів полігамної сім’ї і матріархату.
Continue reading Українське весілля

Весільні традиції

Цікаво відбувається в українців сватання. Старости, заходячи в хату, де живе дівчина, “шукають” куницю, білицю тощо. Відтак старости й запрошені гості біля столу бавляться, а коли вже набавилися, встають з-за столу, хрестяться і вголос моляться, потім сідають на хвилину і, уклонившись тим, що сиділи ліворуч і праворуч, встають знову всі разом і, звертаючись до ґаздів, говорять: “Дай, Боже, здоров’є та ласку Божу, абисте діждали і до найменшого старостів приймати, а померлим дай, Боже, царство небесне, а вам продовжи, Господи, віка, вменчи гріха, амінь!”

Весільні традиції
Весільні традиції

Така вже традиція в українського народу, що виробилася упродовж тисячоліть: коли українці починають якусь добру справу або свято, то завжди згадують про тих своїх родичів, які відійшли від них. Найбільше побажань можна почути на українських весіллях. Зокрема, як князь, княгиня та дружби в Космачі тричі обходять навкруг стола, нанашка (хрещена мама) вінчує молодого так: “Аби Бог поміг тобі, Онофріку, з твоєв чічков-дружиною ґаздувати і діти свої вінчити так як я тебе згодувала і тепер вінчию бервінковим вінцем, щистім, здоров’їм, віком довгим, абис був чесний – як Божий дар, великий – як Божий хліб, світлий – як Божа свічка, веселий – як соловейко в кідрині, гордий – як ґотур в Лисині! Поможи, Боже!” Коли молодята з хлібом-сіллю просять весільних гостей у Космачі до повниці, то гості, перед тим, як випити чарку оковитої і вручити молодим дарунок, бажають їм, тримаючи в руці чарку: “Абисте були такі ґречні, чесні, величні, як ця повниця! Абисте мали кілько коров та овець, кілько тут є дзеренець, а в кожній кутині – по дитині, серед хати – ніде стати, на печи – ніде лічи, веселі – як весна, багаті – як осінь, здорові – як зима, файні – як літо, високі – як лози, скакливі – як кози! Дай вам, Боже, здоров’я!”. Треба підкреслити, що в цей час князь або княгиня тримають у руках тарілку із збіжжям, а на тому збіжжі – колач. Хліб в українців – святиня, і його вони дарують усім щедро, як і свої побажання. На весіллі молода дивиться крізь дірку в колачі. “Береза” (у молодої брат, у молодого – дружба) з весільним деревцем виходив з хати, за ним молода (молодий) і гості. На подвір’ї мати обсипала їх пшеницею. Молода, сівши на коня, дивилась крізь колач, прив’язаний на правій руці, на чотири сторони світу. Коли вона дивилась на схід, їй бажали: “Абис була як зоря красна”, коли на захід, мати казала: “Абис була як сонце щасна!”, коли на північ, до неї наближався батько і казав: “Не знай ніколи ні зими, ні нужди!”, коли на південь, дружки їй бажали: “Та й пишно, та й мило, та й тепленько в груди!” За цими словами весільний похід рушав до церкви. А вже згодом, після вінчання, брат проводжав сестру (княгиню) в дім чоловіка (князя) і напучував її бути ввічливою в стосунках зі свекром та свекрухою. Ось строфи із весільної пісні зі Львівщини:Ладо, ладо! Брат сестроньку за стіл веде,

Ладо, ладо! Ведучи її научає:
– Ладо, ладо! Будь, сестронько, розумненька,
Ладо, ладо! Май свекорця за батенька…

Та ще заздалегідь
до весільного обряду українці печуть коровай. А там уже всіляких зичень ціла копа.
Жінки, які випікають коровай, адресують припічку одне з таких побажань:

Припічку ясний!
Спечи нам коровай красний,
Як риб’яче око,
Як місяць високо.

І вже згодом мати княгині зустрічала коровай на порозі хати. Свахи тричі приспівували.
Як на Поділлі:

Ой стій, ворон коню,
Най ся родині вклоню,
За той дар величний,
За коровай пшеничний .

Таким чином, до кожного українського дійства були спеціальні пісні, спеціальні побажання, у здійснення яких українці вірили і вірять. Власне, оця українська зичливість і робила нашу націю однією з найкультурніших у Європі. І нині ми все дужче відчуваємо, як багато втратили в нашій культурі, в нашій історії. Українські весілля під впливом Росії на Слобідській Україні, в Таврії та на Поліссі звелися в основному до виголошування одноманітних тостів і вигуків “гірко!” Весілля відбуваються в основному в ресторанах, частіше під магнітофони, а весільні гості соромляться заспівати старовинної весільної пісні, бо їх обізвуть “селом”. І оті прекрасні віншування поступово забуваються, відходять. Ми навіть не підозрюємо, який дорогоцінний скарб втрачаємо. А яка в тих побажаннях поезія, яка сердечність. Якщо, скажімо, свекруха вітає невістку так радісно й прихильно, якщо тесть вітає зятя зичливо, то й живеться веселіше, у згоді і взаєморозумінні. Ось як вітає тесть зятя під час весілля на Львівщині:

Витаю ті, зятеньку,
З повними повноньками,
З житніми хлібоньками
І добрими словоньками.
Щоб бись був веселий, як весна,
Здоровий, як вода,
Маючій, як земля.
Жибись мєрив гроші мискою,
А діти колискою

Дмитро Пожоджук

Украинские свадебные обряды

Предсвадебный цикл состоял из трех-четырех встреч брачащихся сторон и имел разнообразные локальные названия. Наиболее широко бытующие из них – вивідування (выведывание), сватания, оглядини (смотрины), заручини (помолвка). Атрибутами сватовства, а так же символическими знаками согласия в разных регионах Украины были повязывание сватов рушниками, обмен хлебом или разламывание его на две части и обязательное угощение им сватов.
Continue reading Украинские свадебные обряды

Европейские свадебные традиции, некоторые обычаи и хорошие приметы.

Европейские свадебные традиции, некоторые обычаи и хорошие приметы.

В Австрии невеста украшает свою фату миртом, который является цветком жизни. Continue reading Европейские свадебные традиции, некоторые обычаи и хорошие приметы.

Проведение венчания

Само таинство брака состоит из 2-х частей – обручения и венчания. В прошлом они были отделены по времени друг от друга, обручениесовершалось при помолвке и впоследствии могло быть расторгнуто.

Навстречу жениху и невесте из Алтаря через Царские Врата выходит священник в праздничном облачении. В его руках – крест и Евангелие, он трижды благословляет молодых крестом.

Само таинство брака состоит изСовершение Таинства Брака начинается обручением. Во время обручения священник вручает молодым зажженные свечи – символ радости, тепла и чистоты.
Кольца для обручения кладут на престол в алтаре, что означает благословение их от Бога на начало нового рода и вечную любовь жениха и невесты. После чтения молитв священник берёт кольцо (жениха) и надевает на правый безымянный палец жениха. Кольцо невесты надевает на её правый безымянный
палец. После этого он еще дважды меняет их (то есть кольца меняются хозяевами трижды – в образ Святой Троицы).

Интересно, что на Руси кольцо жениха (то, которое он дарит невесте) было золотым (Солнце), и оставалось у невесты в знак верности. А кольцо невесты (которое после обручения остаётся у жениха) – серебряным (Луна – спутник, отражающий блеск светила). Сейчас разрешается обручаться кольцами из одинакового металла.

После обручения молодые проходят на середину храма и, держа в руках зажженные свечи, становятся на разостланный на полу белый плат (коврик) перед аналоем, на котором лежит Крест, Евангелие и венцы (жених стоит справа, невеста – слева). Перед аналоем они подтверждают перед Богом и Церковью добровольность и нерушимость своего намерения стать супругами.

Священник спрашивает молодых о том, свободно ли их желание стать законными супругами, не связаны ли они обещаниями кому-то другому. После этого произносятся три молитвы, в которых испрашивается благословение Божие на сочетающихся браком, вспоминаются благочестивые супружеские союзы Ветхого и Нового Заветов. В своих молитвах Церковь испрашивает для жениха и невесты совершенную любовь, единомыслие в истине, твердую веру, непорочную жизнь и чадородие; при этом вспоминается, что Бог от начала создал мужчину и женщину. Выносятся венцы – богато украшенные короны. Венцы держат над головами свидетели: жениха – шафер, невесты – подружка. Священник даёт для приложения жениху лик Спасителя, после этого вручает Венец свидетелю. Затем повторяет обряд с Невестой, с тем лишь отличием, что на её Венце – лик Богоматери). Венец – это одновременно образ венца Царства Небесного и символ мученического венца, так как путь христианской семьи сродни мученичеству.

Он – знак победы над страстями и напоминание о долге хранить чистоту. Таинство завершается троекратным : “Господи, Боже наш, славою и честию венчай их!” – после чего читается отрывок из апостольского послания и Евангелие, рассказывающее о том, как Господь благословил брак в Кане Галилейской.

Церковные служки приносят чашу с вином – символ жизненной чаши радостей и скорбей, которую супруги должны делить до конца своих дней. Священник в три приема подает вино молодым.

По окончании церемонии священник соединяет правую руку мужа с правой рукой жены и, покрыв соединенные руки епитрахилью, а поверх нее – своей рукой, ведет их трижды вокруг аналоя. Круговое хождение означает вечное шествие, которое началось в этот день для супругов, знак прочности их брака.

“Восприми венцы их в Царствии Твоем”, – произносит священник, затем снимает венцы (берёт их у свидетелей) и подводит новобрачных к царским вратам, где они поочередно целуют икону Спасителя и Божьей Матери Оканчивается венчание поцелуем новобрачных. После этого поздравить молодоженов могут родные и друзья.

Українські весільні традиції

Весілля є одним з найбільш яскравих родинних свят, що поєднувало покоління і родини. Весілля в середовищі українців являло собою справжню урочисту драму, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання (рушників, словин, брання рушників, змовин), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Сватання з умиканням добре описане Левассер де Бопланом стосовно XVII ст.: «Хоч хлібороби вважаються кріпаками, одначе здавна користуються правом і свободою викрадати під час танку шляхетних дівиць, навіть дочок свого поміщика. Але при цьому моторність і спритність необхідні: викрадач неодмінно повинен вислизнути із здобиччю в сусідній лісочок і переховуватися там не менше 24 годин. Тільки тоді прощають сміливця, інакше пропала його голівонька». Єдиною умовою такого викрадання мала бути попередня згода самої дівчини. Традиційне сватання, особливо поширене з XIX ст., відбувалося у формі переговорів послів молодого з батьками дівчини. Цей досить складний обряд вельми стисло описав Тарас Шевченко: «Покохавшись літо чи то два… парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».

Українські весільні традиції
Українські весільні традиції

На весіллі неодмінно діяли так звані весільні чини, кожний з яких виконував свою певну обрядову роль. Розпоряджався весільним дійством дружко або староста (сват), йому допомагала старостина (сваха, свашка), що розпоряджалася подарунками, краянням хліба, покриванням молодої. До почту молодих входили й особи, які виконували якісь одномоментні функції: світилка, що стежила, аби не згасли свічки при виконанні обряду посаду; хорунжий, що ходив із весільною корогвою; солов’ї, котрі «продавали» придане нареченої; гудаки (веселики, музики), які забезпечували музичне супроводження весілля; кошельник — розпорядник обряду обдарування; обряд пов’язування намітки виконували приданки, закосяни, свашки, випікання короваю — коровайниці, виготовлення вінків — вінкоплетниці, перевезення приданого — візники (возниці, кодаші). Усі ж учасники весілля мали спільну назву весільних гостей (сватів, сватьбових). Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання — церковне освячення шлюбу, впроваджене церквою відповідно до указу Синоду 1843 р. Воно повинно було проводитись в один день із народним весіллям, але за традицією відбувалося переважно до посаду — центрального дійства в народній весільній обрядовості. Колись обряд розплітання коси та покривання голови молодої очіпком та наміткою здійснювався у домі молодої приданками та свекрухою, наприкінці ж XIX ст. — як у домі молодої, так і в оселі молодого приданками, свекрухою, а іноді й самим молодим. Наречену садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом або медом. Обряд посаду нерідко поєднувався з покриванням: свахи покривали голову нареченої білою наміткою — серпанком, поверх якої надягали весільний вінок.

Какой может быть ваша свадьба?

Ваша свадьба может быть скромной, шикарной, с большим количеством гостей или нет, дома, в ресторане, на даче, на природе… Но в любом случае, Ваша свадьба должна всю жизнь оставаться для Вас ярким, красочным пятном, и уж точно, должна оставить после себя страницу трепетных воспоминаний, к которым Вы вновь и вновь сможете возвращаться в течение всей жизни. Именно для этого мы и решили поделиться с Вами опытом и поведать о различных вариантах сценариев свадьбы. Вы можете ознакомиться с ними и выбрать наиболее подходящий для себя. Continue reading Какой может быть ваша свадьба?

Венчание

В последнее время стала возвращаться красивая традиция венчания молодых в церкви. С точки зрения закона, церковный брак не имеет юридической силы. Позиция же церкви противоположна: брак, не освященный в церкви, считается сожительством.

венчание, церковь, свадьба, традиции, цікаві фактиНедавно в церкви венчали только после того, как пара получит свидетельство о браке в ЗАГСе. Сейчас это не является обязательным.

Однако существуют некоторые препятствия для церковного брака:

  • Вас не обвенчают, если жених или невеста не крещеные;
  • Церковь не приветствует многоженства. Поэтому если жених или невеста состоят в церковном или гражданском браке с третьим лицом, их не обвенчают. Следовательно, сначала нужно получить развод, а если брак был освещен в церкви, то получить разрешение архиерея на его расторжение и благословение на новый брак;
  • Вы можете вступить в брак только 3 раза. Обвенчаться в четвертый вам уже не позволят.

Желательно получить благословение родителей.

Церемония хотя и продолжительная, но очень красивая.
Состоит из 4 этапов: обручение, венчание, разрешение венцов и благодарственный молебен.

Обручение

Жених и невеста прибывают в церковь по отдельности. Сначала в церковь входит жених, затем невеста. Явление молодых к храму означает, что муж принимает жену от Господа Иисуса Христа.

Священник, который ведет церемонию, выходит через царские ворота в полном облачении. У него в руках крест и Евангелие. Он вводит молодых внутрь храма в ознаменование того, что венчающиеся начинают с этого момента свою новую и святую жизнь в чистом супружестве. Священник трижды благословляет жениха, а затем невесту двумя зажженными свечами, после чего передает свечи венчающимся. Горящая свеча – символ целомудрия и чистоты. Священник вслух читает молитву о том, чтобы Господь благословил молодых на всякое благое дело.

Обручальные кольца кладут на престол, на правую сторону, как бы перед лицом самого Господа Иисуса Христа, чтобы получить благословение на вечную любовь и осветить начало нового рода. Священник надевает кольцо сначала жениху, затем невесте. После благословения священника жених и невеста троекратно обмениваются кольцами, в знак взаимного согласия единодушия и взаимопонимания в браке.

Венчание

Молодые соединяют правые руки так, чтобы рука жениха лежала на руке невесты. Священник накрывает руки епитрахилью, ведет их за реки в центр зала храма со словами псалма. Жених и невеста становятся на разостланный коврик. Священник, находясь перед аналоем, на котором лежат крест и Евангелие, просит молодых подтвердить перед лицом Бога и друг друга, а также всех присутствующих их добровольное и непринужденное желание вступить в брак и отсутствие каких-либо препятствий к этому.

Брак считается заключенным, и священник осуществляет таинство освящения супружества – венчание. После наступает важнейшая минута венчания. С венцом в форме короны он осеняет жениха крестным знамением. После этого венец возлагают на голову жениха. Таким же образом священник благословляет невесту, украшенные венцами, жених и невеста предстоят лицу самого Бога и ожидают благословения Божьего. Настает святой момент венчания.

Приносится чаша с красным вином. Священник троекратно дает испить молодым вина из общей чаши. Отныне у них все должно быть общее – и счастье, и радость, и горе.

Священник вновь соединяет правые руки молодых, покрывает их епитрахилью и кладет свою руку поверх нее. Таким образом, через руку священника муж получает жену от самой церкви, соединяющей их во Христе навеки.

Разрешение венцов

По окончании священнодействия брака читают молитву на разрешение венцов, чтобы Господь, давший новобрачным венцы в награду за целомудрие и непорочность до брака, сам благословил разрешение венцов их и сохранил супружество нерасторжимым.

Священник осеняет молодых крестом и, взяв у них свечи, поздравляет их с радостью благословения на супружество.

Благодарственный молебен

Священник служит перед царскими вратами благодарственный молебен Господу Богу, после которого совершает отпуст, называя имена святых, покровительствующих молодым.

Венчание не совершается:

  • по вторникам, четвергам и субботам;
  • в течение Великого, Петрова, Успенского, Рождественского постов;
  • накануне двунадесятых, храмовых и великих праздников;
  • в продолжение Святок, от 7 до 20 января;
  • в течение Сырной седмицы (масленицы);
  • в течение Пасхальной (Светлой) седмицы;
  • в дни (и накануне) Усекновения главы Иоанна Предтечи, и Воздвижения Креста Господня.

Лучшим временем для венчания считаются осень, зимние дни от Крещения до Масленицы, летом, между Петровым и Успенским постами, а самым лучшим – на Красную горку (первое воскресенье после Пасхи).

www.marryland.ru

 

Свадебная подвязка

На первый взгляд традиция бросать подвязку невесты может показаться не самой веселой, даже несколько пошловатой, но не надо категорично отказываться от нее, не узнав подробнее. Этот момент может оказаться действительно забавным, и достойным внимания эпизодом вашей свадьбы. Ну а тем, кто решился, мы поможем не ударить в торт лицом, и проделать всю процедуру развеселив, а не смутив ваших гостей. Continue reading Свадебная подвязка